Boogiepop Returns: Vs. Imaginator (2-3)
Автор: Kadono Kоhei
Жанр: н\ф, драма, містика, жахи, детектив
(попередження: насильство (в т.ч. сексуальне), тортури (ну ви вже здогадалися), наркотики та секс (і рок-н-рол теж)
Кількість томів\сторінок: на момент написання цього огляду в серії 26 книжок, тут 220 та 250 сторінок
Мова: JP, EN
Дати виходу: 1998
Пов'язані твори: однойменні манґа, аніме (
Boogiepop Phantom), аніме (
Boogiepop wa Warawanai) й повнометражний фільм (
Boogiepop wa Warawanai: Boogiepop and Others). Фільм - топовий.
Історія хлопця, що вперше в житті закохався (й позаяк це не спойлер, цей хлопець - зведений брат божественної Наґі), про молодика, який вважає себе ладним впливати на інших, як він сам вважає правильним. Про дівчину, яка жадала змін попри все й про дівчину, яка більше за все на світі боялася, що хтось її зненавидить. Й це звучить майже буденно, але насправді попередня книга була найменш фантастичною з перших 5, ще шоста досить така спокійна (в порівнянні), але та.
Це історія про декого, хто бачить людські душі як квіти, всі мають дефекти: стебло, листя, коріння чи сама квітка - чогось завжди не вистачає. А що як змінити щось? Хіба це можливо? Історія про штучну людину, що існує лише щоб виконувати накази й одного з "кураторів" цієї людини, вельми специфічного хлопа на прізвисько Spooky Electric, або ж просто Spooky E (він дуже виправдовує). Історія про пошук ідеалу та помсту, як завжди це багато-багато історій, що переплітаються між собою та закручуються.
“Being alive means you have to come into contact with other people. No matter how hard you try, you will end up hurting some of those people. There’s nothing we can do about it. That’s just life.”
Сумарно для мене кожна з цих міні-рецензій - зізнання в коханні до серії та автора, я не можу критично ставитись до книги, де герої в підлітковому віці розуміють (чи не розуміють, що має свої наслідки) речі, на які не зважає більшість людей незалежно від віку. Так, це абсолютно фантастична історія, але це не заважає персонажам мати слушні думки та мізки, для мене це і є найбільш фантастичним та прекрасним в серії, бо як не складай цей пазл, суть лишається незмінною, читач лише отримує змогу бачити нові її грані. Як то кажуть, визначення трагедії це коли жахливі речі трапляються з тими, хто на них не заслуговує, але ж (майже) ніхто не заслуговує на те, щоб з ними траплялися жахливі речі, та вони від цього не припиняють траплятися, хіба ні?
“You’ve still got plenty of time,” Asukai nodded. He didn’t dare add, But all your efforts and memories will never be appreciated by anyone else. That revelation would only be utterly futile.
Вердикт: ця серія завжди була для мене тим, що відбувається після трагедії, а ще тим, що відбувається під час та після. Бо попри не- та над- людську природу Бугіпопа (як персонажа) він людяний, почасти набагато більше, ніж всі звичайні люди навколо, й це при тому, що розуміє причинно-наслідкові зв'язки більшості жахіть, що відбуваються. Тут би впасти у відчай чи тотальну дереалізацію, але ні. В багатьох сенсах Бугіпоп та ті, хто стали чи стануть на його бік, це саме ті люди (мгм, створіння? Істоти?), яким хочеться довірити долю планети, позаяк обирають боротися в будь-якій безвиході та на майже фізичному рівні не толерують несправедливості, що й справді звучить занадто для людини, але ж, як закликав Кіріма Сейічі - треба виходити за межі норм, якщо жадаєш змін.
Якщо прям критично сприймати цю конкретну історію, то кінець вийшов вельми кволий та добряче змазаний, але по-перше історія на ньому не закінчується, по-друге ще піди розберись, де тут початок й де - закінчення, бо ж багато чого в цій серії так старанно нашароване та може трактуватися по-різному залежно від мовця\слухача\читача, що ще зарано робити висновки, варто продовжувати крутити цю головоломку далі. Та й мені подобається розглядати деталі й героїв в кожному окремому епізоді, так само як і вкладати їх потім в цілу картину, а вони ж бо пручаються!
Але хай там як, продовжую невпинно вайбувати з тексту, думок та ідей, що вплетені в сюжет. Одна з причин, чому закінчення вийшло таким специфічним - тут не те щоб є якісь конкретні злодії, на відміну від першої книги. Чи радше вони є, але питання в тому, чому та чого саме вони намагаються досягти. Зрозуміло лише "як?" - як вміють.
Adapting yourself to society is essentially being brainwashed to match societal requirements. The only difference from your situation is that the source of it is not clearly defined. There are no humans who have not been brainwashed.
Now the problem: within that context—within your brainwashed, restrained psyche—what do you value the most? Bound tightly by the world, what do you still desire?
От ця цитата для мене підсумовує враження від обох книжок, але якщо починати пояснювати, то зіпсую враження від читання й почну нав'язувати своє сприйняття подій, чого робити не маю жодного бажання.
