- Альтернативное название
- Thus Spoke Kishibe Rohan
Про всяк випадок зауважую, що наступні серії ще не вийшли, але скоріш за все вони будуть не останні, тож не бачу сенсу писати про кожну окремо, там все одно загальна тема одна й досить витриманий стиль.
Сюжет: Кішібе Рохан - дуже відомий манґака, який має дивну здібність - він може читати всі спогади людини, як справжню книгу. Також він абсолютно одержимий реалізмом в своїх роботах, тому постійно щось досліджує й так само постійно та дуже регулярно втрапляє в дивні халепи через свою невгамовну цікавість. Власне серіал, як і першоджерело, це радше збірка коротких історій, об'єднаних спільними героями та підтемою, але кожна з них по суті завершена.
Вердикт: я зараз вам розповім одну історію, яка дотична до моїх вражень про цю ліву. Отже десь в середині 80-90х років Сайто Чіхо (яка малює переважно всяку романтично-ліричні манґу для дівчат, ймовірно вона вам відома як одна з манґак, які створили Утену) малювала собі манґу й дуже їй кортіло вдягти ГГ в білу форму. Але ж в ГГ була бексторі, їй потрібна була конкретна форма конкретної країни (морський флот, якщо не помиляюся, разом з назвою манґи давно вилетіло з голови) й вона шукала й шукала, шукала й шукала, вже писала всім знайомим, слала листи за кордон, але ніде не змогла знайти саме білу форму, яка б відповідала її запиту. Намалювала трохи іншу й зрештою витратила цілу авторську колонку, щоб вибачитись перед читачами за те, що свідомо намалювала неправильно. Я дуже спокійно відношуся до її творчості, як і цього жанру загалом, але після цієї історії почав поважати цю манґаку саме як автора. Й, повірте, вона така не одна. Тож так, події в цій ліві перебільшені, але наміри - ні.
Я ще не влазив у всесвіт ДжоДжо (я ще ОВА 90х не дивився, а інтернет вже купу років про нові серіали волає), але тут це й не потрібно, зрештою ліва мене зацікавила темою та форматом й я ніц не шкодую, що подивився. Вона досить повільна, але приємно знята, тут цікаві костюми (слава всьому, без надмірної яскравості, від якої очам боляче, радше навпаки тут переважно чорно-біла гама з додаванням природи, мої підсліпуваті очі вдячні) та вельми непоганий сюжет. Коротше кого зацікавила, безстосовно до Жожи - рекомендую, про всяк випадок фанатам ДжоДжо теж порекомендую, але в першу чергу серіал сприймаються саме як вбоквел, що не потребує якихось додаткових знань і це прекрасно.
Сюжет: Кішібе Рохан - дуже відомий манґака, який має дивну здібність - він може читати всі спогади людини, як справжню книгу. Також він абсолютно одержимий реалізмом в своїх роботах, тому постійно щось досліджує й так само постійно та дуже регулярно втрапляє в дивні халепи через свою невгамовну цікавість. Власне серіал, як і першоджерело, це радше збірка коротких історій, об'єднаних спільними героями та підтемою, але кожна з них по суті завершена.
Вердикт: я зараз вам розповім одну історію, яка дотична до моїх вражень про цю ліву. Отже десь в середині 80-90х років Сайто Чіхо (яка малює переважно всяку романтично-ліричні манґу для дівчат, ймовірно вона вам відома як одна з манґак, які створили Утену) малювала собі манґу й дуже їй кортіло вдягти ГГ в білу форму. Але ж в ГГ була бексторі, їй потрібна була конкретна форма конкретної країни (морський флот, якщо не помиляюся, разом з назвою манґи давно вилетіло з голови) й вона шукала й шукала, шукала й шукала, вже писала всім знайомим, слала листи за кордон, але ніде не змогла знайти саме білу форму, яка б відповідала її запиту. Намалювала трохи іншу й зрештою витратила цілу авторську колонку, щоб вибачитись перед читачами за те, що свідомо намалювала неправильно. Я дуже спокійно відношуся до її творчості, як і цього жанру загалом, але після цієї історії почав поважати цю манґаку саме як автора. Й, повірте, вона така не одна. Тож так, події в цій ліві перебільшені, але наміри - ні.
Я ще не влазив у всесвіт ДжоДжо (я ще ОВА 90х не дивився, а інтернет вже купу років про нові серіали волає), але тут це й не потрібно, зрештою ліва мене зацікавила темою та форматом й я ніц не шкодую, що подивився. Вона досить повільна, але приємно знята, тут цікаві костюми (слава всьому, без надмірної яскравості, від якої очам боляче, радше навпаки тут переважно чорно-біла гама з додаванням природи, мої підсліпуваті очі вдячні) та вельми непоганий сюжет. Коротше кого зацікавила, безстосовно до Жожи - рекомендую, про всяк випадок фанатам ДжоДжо теж порекомендую, але в першу чергу серіал сприймаються саме як вбоквел, що не потребує якихось додаткових знань і це прекрасно.